Кожен з нас — історія. Ми творимо цю історію, ми її свідки й учасники. Ми живемо у час війни. І невідомо, що чекає завтра. Для себе я зрозуміла: найважливіше — берегти любов. Бо інакше — навіщо тоді живемо?
Дякую дорогій моїй Ганні Осадко. Її янголи мене порятували і оселилися в серці. Допомогли зрозуміти, що мої сповіді мають право жити у книзі.
Хочу, щоб люди пам’ятали, як усе було насправді. Жах і біль. Любов, віра і рівновага. Відчай і втома. Надія і світло.
Тут про те, що давало силу жити і вижити. Те, що стало не поезією і прозою, а молитвами.
Псалмами Любові.